Островський написав бестселер та став відомим у 31 рік

До постаті Островського можна ставитися по-різному. Та той факт, що у часи СРСР ім'я цього комсомольця гриміло на усю країну та далеко за її межами, заперечувати не можна. Звісно, широку, як нині стало модно говорити РR-кампанію, серед молоді проводила сама влада, популяризуючи ім'я комсомольця-письменника. Але для сотні тисячі молодих людей Островський став справжнім кумиром. А для людей з особливими потребами - прикладом того, що, маючи проблеми зі здоров'ям, можна не просто жити, а й ще творити неймовірні справи. А між тим, про автора “Як гартувалася сталь” могли й не довідатися. Книгу, яку, зі слів хворого Островського записували декілька стенографістів, спочатку навіть не хотіли друкувати. Лише завдяки зв'язкам, які отримав комсомолець під час лікування у численних санаторіях, йому вдалося просто таки “пропихнути” своє творіння до журналу “Молода гвардія” і у 1932 році роман побачили читачі. У цьому ж році про долю Павки Корчагіна видали окремою книгою першу частину роману, яка одразу стала бестселером. Зафіксовані факти, що у бібліотеках формувалися величезні черги з бажаючих прочитати “Як гартувалася сталь”. Та, як не парадоксально це звучить, про самого автора нічого відомо не було. Лише у 1935 році, за рік до смерті письменника, про Островського написали в газеті “Комсомольська правда”. Ось тоді і з'ясувалося, що роман автобіографічний, більшість персонажів існує насправді, а сам автор - не лише сліпий, а й не може рухатися. Після опублікування статті Островського одразу нагородили орденом Леніна, йому подарували будинок-дачу в Сочі й квартиру в Москві, а в січні 1936 року дали звання бригадного комісара. Мало який радянський письменник у ті часи був удостоєний таких почестей і нагород.

Всесоюзне будівництво в Шепетівці

Проте, радянська влада Островського теж використала. Творення культу цього письменника за радянських часів мало цілеспрямований характер. Воно припало на період українського голодомору і масових політичних репресій. Ці жахливі картини комуністична влада намагалася прикрити розповідями про трудовий ентузіазм та героїзм радянських людей. Роман Островського «Як гартувалася сталь», його героїчна біографія дуже добре для цього підходили. Недарма після смерті автора у різних куточках СРСР відкрили п'ять музеїв Островського: в Сочі, Москві, Боярці на Київщині, Харкові та Шепетівці, де свого часу жив літературний батько Павки Корчагіна. Останній з'явився у 1946 році в приміщенні, побудованому у 20-ті роки. У 1979 році силами комсомольців з усього Союзу та за комсомольські внески у Шепетівці відбудували нове приміщення музею. “До нас донині інколи приходять колишні комсомольці, які зводили приміщення та просять провести для них безкоштовні екскурсії через те, що вони працювали на будівництві безкоштовно, - розповідає директор музею Тетяна Грищук. - А нещодавно прийшла жінка і просто вимагала купити їй квиток на потяг...”. 



Музей хотіли порізати та продати

До речі, музей, будівля якого має форму барабана, за представленням ЮНЕСКО був занесений до міжнародного каталогу “Музеї світу”, як унікальний пам'ятник архітектури. “Це врятувало свого часу наш заклад, - ділиться Тетяна Валентинівна. - У 1990-ті роки, після того, як перестав існувати комсомол, котрий музей і фінансував, постало питання про його утримання. Тоді приміщення почав орендувати один із підприємців, який облаштував тут численні офіси та, навіть, нічний клуб. В Шепетівці навіть почали жартувати: “в день йдемо в музей, а ввечері спускаєшся сходами на дискотеку”. Згодом підприємець хотів “порізати” будівлю, усе продати, а у музеї облаштувати торговельний центр. На заваді стали чотири музейні працівники, які декілька років охороняли експозицію та усе те, за що будівля занесена до каталогу “Музеї світу”.

Зараз музей Миколи Островського у Шепетівці щорічно відвідують 30 тисяч чоловік. І він стабільно займає четверте місце за відвідуваністю та кількістю зароблених грошей, поступаючись лише фортеці у Кам'янці, Меджибожу, обласному краєзнавчому музею та художньому. 

“Звісно, у радянські часи відвідувачів у нас було більше. Сюди привозили численні делегації не лише з СРСР, а й з-за кордону. До речі, Островський донині популярний за межами колишнього Союзу, - каже Тетяна Грищук. - До прикладу, його дуже шанують у мільярдному Китаї, де у 2008 році за книгою “Як гартувалася сталь” зняли стрічку”. Щоправда, для Шепетівки поява іноземної делегації, швидше, виняток, ніж правило. Ті ж самі китайці охочше відвідують музей Островського у Боярці, де згідно з офіційною біографією, Островський будував вузькоколійку для підвозу дров до Києва. Справа в тому, що у третьому за величиною місті Хмельниччини, немає навіть пристойного готелю, де можна розмістити туристів. “Хоча, як варіант, приїжджих можна розміщати у агрооселях і у нас є певні домовленості з власниками. Та туристичні групи, зазвичай, нараховують щонайменше 40 чоловік, а такої кількості пристойних місць в приватному секторі відшукати важко, ” - констатує директор музею.

Шинель Конкіна, годинник матері Островського 



Фонди музею Островського нині нараховують 25 тисяч експонатів. Звісно, левова частка нічого спільного з ім'ям Островського не має. Як, скажімо, скульптура лева з італійського мармуру, яка зберігається у краєзнавчому відділі, що знаходиться у приміщенні навпроти музею Островського. “Колись у нас було дві скульптури левів, і вони прикрашали вхід до краєзнавчого відділу. Та одну поцупили. Між іншим, мало хто знав, що ці скульптури були мармурові. Але, коли одну з них ми зачистили, були відверто здивовані. Між іншим, їх виготовлено на замовлення графа Потоцького”. 

Ще одна унікальна річ, яка зберігається у фондах музею, до Островського має пряме відношення — золотий годинник з діамантами. Його письменник подарував своїй матері, коли став пристойно заробляти. Простим відвідувачам його ніколи не показували. Але нам навіть дали потримати в руках. Є серед експонатів музею й шинель, в якій Володимир Конкін свого часу грав роль Павки Корчагіна та справжній перший радянський трактор, який доїхав до музею сам, а заносили до приміщення його частинами, через вікно. “У наших фондах багато цікавих та раритетних речей, - розповідає головний зберігач фондів музею Алла Новохатська, - Ну, взяти хоча б вишиті у 1950-х роках картини. Їх створювали дружини залізничників і виконані вони справжніми японськими шовковими нитками, які нині ніде вже не купиш”. 

По суті, увесь музей Миколи Островського є унікальним. Принаймні, в області, та, напевно й в країні, не збереглося такої багатої експозиції, яка була б присвячена радянській сторінці нашої історії. Цікаво, та найкращий час для відвідування музею - вечір. Підсвітка у залі зроблена так, що освітлює кожний експонат, ніби зсередини. І це наприкінці 1970-х років було справжнім “ноу-хау”. 

Окремою експозицією в музеї представлені роботи авторів з обмеженими можливостями. Тут і картини, які створюють художники без рук, книги письменників, які не бачать, та інші витвори мистецтва, зроблені інвалідами. 

“Наступного року в приміщенні нашого музею ми плануємо провести великий фестиваль для людей з обмеженими можливостями, - каже Тетяна Валентинівна. - У нас вже є певний досвід роботи з такими людьми, ми підтримуємо з ними зв'язок, з радістю виставляємо їх роботи, проводимо свята та це вже буде інший рівень. Можна сказати, що наш музей своєрідний центр культури для людей, які мають певні фізичні вади”.