Музей радянської історії |
![]() |
Написав Admin | |
23.11.2011 | |
Мало, хто знає, що на будівництво колись відомого на увесь Радянський Союз музей Миколи Островського не пішло, фактично, жодної бюджетної копійки. Та й тим, хто втілював в життя неймовірний задум авторів проекту, також грошей не платили.
Нині у кулуарах влади з'явилися плани реформувати візитівку Шепетівки, та на її базі створити музей військової техніки та зброї. Принаймні, про це йдеться у проекті “Плану реалізації стратегії регіонального розвитку Хмельницької області на 2011-2014 рік”. Хоча, у самому музеї кажуть, що нинішню експозицію та назву необхідно зберегти.
Островський написав бестселер та став відомим у 31 рік
До постаті Островського можна ставитися по-різному. Та той факт, що у часи СРСР ім'я цього комсомольця гриміло на усю країну та далеко за її межами, заперечувати не можна. Звісно, широку, як нині стало модно говорити РR-кампанію, серед молоді проводила сама влада, популяризуючи ім'я комсомольця-письменника. Але для сотні тисячі молодих людей Островський став справжнім кумиром. А для людей з особливими потребами - прикладом того, що, маючи проблеми зі здоров'ям, можна не просто жити, а й ще творити неймовірні справи. А між тим, про автора “Як гартувалася сталь” могли й не довідатися. Книгу, яку, зі слів хворого Островського записували декілька стенографістів, спочатку навіть не хотіли друкувати. Лише завдяки зв'язкам, які отримав комсомолець під час лікування у численних санаторіях, йому вдалося просто таки “пропихнути” своє творіння до журналу “Молода гвардія” і у 1932 році роман побачили читачі. У цьому ж році про долю Павки Корчагіна видали окремою книгою першу частину роману, яка одразу стала бестселером. Зафіксовані факти, що у бібліотеках формувалися величезні черги з бажаючих прочитати “Як гартувалася сталь”. Та, як не парадоксально це звучить, про самого автора нічого відомо не було. Лише у 1935 році, за рік до смерті письменника, про Островського написали в газеті “Комсомольська правда”. Ось тоді і з'ясувалося, що роман автобіографічний, більшість персонажів існує насправді, а сам автор - не лише сліпий, а й не може рухатися. Після опублікування статті Островського одразу нагородили орденом Леніна, йому подарували будинок-дачу в Сочі й квартиру в Москві, а в січні 1936 року дали звання бригадного комісара. Мало який радянський письменник у ті часи був удостоєний таких почестей і нагород.
Всесоюзне будівництво в Шепетівці
Проте, радянська влада Островського теж використала. Творення культу цього письменника за радянських часів мало цілеспрямований характер. Воно припало на період українського голодомору і масових політичних репресій. Ці жахливі картини комуністична влада намагалася прикрити розповідями про трудовий ентузіазм та героїзм радянських людей. Роман Островського «Як гартувалася сталь», його героїчна біографія дуже добре для цього підходили. Недарма після смерті автора у різних куточках СРСР відкрили п'ять музеїв Островського: в Сочі, Москві, Боярці на Київщині, Харкові та Шепетівці, де свого часу жив літературний батько Павки Корчагіна. Останній з'явився у 1946 році в приміщенні, побудованому у 20-ті роки. У 1979 році силами комсомольців з усього Союзу та за комсомольські внески у Шепетівці відбудували нове приміщення музею. “До нас донині інколи приходять колишні комсомольці, які зводили приміщення та просять провести для них безкоштовні екскурсії через те, що вони працювали на будівництві безкоштовно, - розповідає директор музею Тетяна Грищук. - А нещодавно прийшла жінка і просто вимагала купити їй квиток на потяг...”.
До речі, музей, будівля якого має форму барабана, за представленням ЮНЕСКО був занесений до міжнародного каталогу “Музеї світу”, як унікальний пам'ятник архітектури. “Це врятувало свого часу наш заклад, - ділиться Тетяна Валентинівна. - У 1990-ті роки, після того, як перестав існувати комсомол, котрий музей і фінансував, постало питання про його утримання. Тоді приміщення почав орендувати один із підприємців, який облаштував тут численні офіси та, навіть, нічний клуб. В Шепетівці навіть почали жартувати: “в день йдемо в музей, а ввечері спускаєшся сходами на дискотеку”. Згодом підприємець хотів “порізати” будівлю, усе продати, а у музеї облаштувати торговельний центр. На заваді стали чотири музейні працівники, які декілька років охороняли експозицію та усе те, за що будівля занесена до каталогу “Музеї світу”.
Шинель Конкіна, годинник матері Островського |
Наступна > |
---|